Прес-реліз прес-конференції єпископа Кропивницького і Голованівського Марка
  • Втр, 01/15/2019 - 10:28

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ухвалила Акт про незалежність та створення самостійної держави Україна.

Дотримуючись правил 17 Четвертого і 38 Шостого Вселенських Соборів, які зазначають, що «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ», тобто що церковно-адміністративний устрій повинен відповідати устрою державному, а також дотримуючись 34 Апостольського правила, яке говорить, що «єпископам усякого народу належить знати першого серед них і визнавати його як главу», Українська православна Церква проголосила свою автокефалію – адміністративну незалежність від РПЦ – при збереженні непорушності віровчення, богослужіння та церковного устрою. Це сталося на Помісному соборі (найвищий орган управління у православ’ї), скликаному тодішнім митрополитом Київським і Галицьким Філаретом (Денисенком) згідно з наданими йому правами, а рішення про автокефалію було одноголосним.

У відповідь керівництво РПЦ вирішило зробити все можливе, щоб зберегти адміністративну єдність Московського патріархату, навіть ціною порушення канонів та розколу Української Церкви. У кожну єпархію та найбільші монастирі прислали емісарів з Московської патріархії, які агітували духовенство і віруючих виступити проти автокефалії та вимагати заміни предстоятеля УПЦ на лояльного Москві.

Остаточне організаційне оформлення розколу в Українській православній Церкві сталося у 1992 році на так званому Харківському соборі – зборах єпископату УПЦ, проведених рядовим єпархіальним архієреєм митрополитом Харківським Никодимом за відсутності предстоятеля УПЦ Митрополита Філарета, якого навіть не запросили. Проведення «собору» організували спецслужби, про участь яких свідчать очевидці.

На місце чинного предстоятеля УПЦ незаконно обрали митрополита Ростовського, керуючого справами Московського патріархату Володимира (Сабодана), українця за походженням та лояльного до Московської патріархії. Хоча, згідно зі Статутом УПЦ, предстоятель обирається з числа єпископату самої УПЦ, до якого владика Володимир як митрополит Ростовський не належав. Однак навіть «Харківський собор» визнав необхідність здобуття українським православ’ям автокефалії.

З того часу Українська Церква переживала процес визнання рішень Помісного собору 1–3 листопада 1991 року та Харківського псевдособору 27 травня 1992-го.

9 квітня 2018 року Президент України Петро Порошенко відбув до Стамбула, де зустрічався зі Вселенським патріархом Варфоломієм і членами Святого і Священного Синоду.

17 квітня 2018 року Порошенко в Києві провів зустріч із головами фракцій у Верховній Раді України і закликав їх підтримати звернення до Варфоломія І про надання українській церкві Томосу про автокефалію. Саме такою є вимога у Вселенській патріархії: повинно бути звернення і церковників, і державців.

Томос – указ, декрет, окружне послання предстоятеля помісної Православної церкви у деяких важливих питаннях церковного устрою. Шляхом підписання томосу частині «материнської» церкви офіційно надається автономія (широка, але не повна самостійність) або автокефалія (самокерованість, повна незалежність) в управлінні.

18 квітня 2018 року Президент України зустрівся з митрополитом Макарієм (УАПЦ), митрополитом Онуфрієм (УПЦ МП) та патріархом Філаретом (УПЦ КП), після чого офіційно передав підписи 40 архієреїв Київського Патріархату, 12 архієреїв УАПЦ і близько 10 архієреїв Московського патріархату до Вселенського Патріарха з проханням про надання Томосу про автокефалію Української церкви.

19 квітня Верховна Рада України прийняла за № 2410-VIII Постанову про підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні. Того ж дня цю постанову підписав Голова Верховної Ради.

19–22 квітня відбулося засідання Священного Синоду Вселенського Патріархату з приводу українського питання. 22 квітня цей Синод прийняв до розгляду звернення Президента П. Порошенка, Постанову Верховної Ради України на підтримку цього звернення та звернення ієрархів українських православних церков. Синод вирішив почати процедури, необхідні для надання автокефалії Православній Церкві в Україні.

14 травня делегація Синоду Вселенського Патріархату з трьох митрополитів розпочала візити в помісні церкви світу для інформування про українську справу.

1 вересня на відкритті Архієрейського собору Константинопольської церкви у Стамбулі Вселенський патріарх Варфоломій прочитав доповідь, у якій зазначив що «Москва впродовж багатьох століть розпоряджалася Київською митрополією, Православною церквою в Україні без відома Константинополя». На цьому соборі 2 вересня єпископи ухвалили, що «Константинопольський патріархат може надавати автокефалію без будь-яких узгоджень».

7 вересня Вселенський патріарх Варфоломій призначив двох екзархів (представників) у Києві – архієпископа Даниїла Памфілійського зі США та єпископа Іларіона Едмонтонського з Канади – у рамках підготовки до надання Православній церкві в Україні автокефалії. Екзархи взаємодіяли з українською владою і церквами для організації Об’єднавчого собору.

Наприкінці вересня 2018 року Вселенська Патріархія оприлюднила дослідження історичних церковних документів, у яких довела, що Константинополь ніколи не віддавав Київську митрополію в канонічну територію Російської Православної Церкви.

9–11 жовтня відбувся синод Константинопольської православної церкви, на якому прийнято кілька рішень:

– підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України;

– відновити ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох ставропігій в Україні, які завжди там існували (ставропігія – це такий статус храму, монастиря, коли він підпорядковується не місцевому єпископу, а безпосередньо Патріархові);

– прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися у схизмі, тобто розколі, не з догматичних, віросповідних причин, – відповідно до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх церков. Згаданих вище осіб було канонічно поновлено у своєму єпископському або священицькому сані, також відновлено сопричастя їхніх вірних із Церквою;

– скасувати зобов’язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, – право Патріархові Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя (а цієї умови РПЦ ніколи не дотримувалася);

– звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватись від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа.

27–29 листопада в Стамбулі Вселенський Патріархат провів засідання Священного Синоду, де обговорювався текст Томосу про автокефалію Української Церкви та її статут. За результатами синоду видано комюніке, у якому зазначено про створення проекту цих документів.

15 грудня 2018 року в Софійському храмі Києва відбувся Об’єднавчий собор. Перед його початком УАПЦ та УПЦ КП самоліквідувалися. Їх ієрархи за участю двох ієрархів УПЦ (МП) створили Православну церкву України – ПЦУ. Шляхом голосування її предстоятелем обрали Епіфанія (Думенка) з титулом Митрополит Київський і всієї України.

Вселенський Патріарх визнав законність цього обрання. Він та всі члени синоду Вселенського патріархату підписали Томос про автокефалію ПЦУ. Із владикою Епіфанієм, іншими ієрархами Православної церкви України вони співслужили, причащались, а це означає, що новостворена об’єднана церква є повністю канонічна й благодатна.

Але процес возз’єднання українського православ’я триває. Поки що до ПЦУ з УПЦ (МП) перейшли близько 60 парафій. Тому закликаємо віруючих Кіровоградщини входити до Православної церкви України для єднання народу та плідного служіння Богові й Україні.

Категорії: 

Схожі матеріали