Православний пастир у сучасному суспільстві
  • Птн, 10/05/2012 - 11:45

"Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох" (Мк.10:45)
Христос є Голова "Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому" (Еф.1:22-23), саме тому Церкві завжди були іманентними два основні предикати: служіння і, як наслідок - спасіння. Сфери діяльності Церкви визначаються простою закономірністю: там, де перебуває Христос, там повинна перебувати і Церква, а Христос, як ми знаємо, "все і у всьому" (Кол.3:11), отже завданням служителів Церкви - пастирів - є не тільки благодатне окормлення світу через Таїнства, але і праця в соціумі і для соціуму. Іноді доводиться чути думки деяких псевдобогословів, які переконують, що завданням пастирів є молитва та так зване "требовиконання", а питаннями соціального служіння повинна займатись Держава. Але тут виникає питання: а хіба Церкву не складають ті ж люди, які складають Державу? І чи до Церкви не приходять люди різних вікових груп, різних соціальних прошарків та різних інтелектуальних рівнів? Ці люди, цей "народ Божий" дуже часто приходять до священика не просто для молитви, вони приносять туди свої проблеми, свої думки, свої переживання, свої погляди, свої потреби тощо. Чи може він не відгукнутись на це? Тоді він перестане виконувати свою місію - спасіння людини.
Один із сучасних православних богословів Митрополит Пергамський Іоанн вчить: "Священик - це той, хто бере у свої руки світ, щоб передати його Богові, і приносить Боже благословення на те, що Йому передає. Через це дійство творіння приводиться до причастя зі самим Богом. Ось в чому суть священства, і тільки людина може це чинити, а саме, з'єднувати світ у своїх руках, щоб передати його Богові, щоб світ міг бути з'єднаний з Богом і таким чином спасенний і досконалий". Саме тому в кульмінаційний момент Божественної Літургії священик виголошує надзвичайно глибокі догматичні слова: "Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все". Пастир, стоячи перед святою трапезою, єднає творіння з Творцем у спільній Чаші, у збереженні цієї євхаристійної єдності і полягає найголовніша місія священика. Але щоб привести усіх до Вечері любові пастиреві недостатньо звершувати Євхаристію, бо вона є вже наслідком його діяльності у суспільстві. Обставини життя і вимоги часу ставлять перед пастирем щораз нові завдання, нові перспективи і нові можливості. Тому сучасний пастир не може і не має права жевріти, плисти за течією парафільного життя. Горе тому пастиреві, який не горить, а тліє і холоне (Одкр.3:16). Ще святий апостол Павло, якого називають Апостолом Народів, сказав: "Бо, будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для підзаконних я був як підзаконний, щоб придбати підзаконних; для тих, що не мають закону,- був як такий, що не має закону, щоб придбати тих, які не мають закону; для немічних був як немічний, щоб придбати немічних. Для всіх я став усім, щоб спасти хоч деяких. Це ж роблю задля Євангелія, щоб бути співучасником його" (1Кор.9:19-23). Ця формула Апостола - бути для всіх усім - стала формулою всієї Церкви і виконувалась її пастирями протягом багатьох століть. Проте минуле тисячоліття принесло автономізацію всіх сфер людського життя. Автономними стали державне та економічне життя, наука, мистецтво, культура тощо. Цей процес називається секуляризацією. І сучасний пастир не може стояти осторонь цього процесу. Ще кілька десятиліть тому ніхто і не міг собі уявити тих можливостей і методів пастирської місійної діяльності, які ми маємо сьогодні: засоби масової інформації (в тому числі і світова мережа Інтернет), комунікації, електронні інформаційні носії - ось далеко не весь перелік здобутків світового наукового прогресу, які суттєво покращують ефективність пастирської, а особливо місійної діяльності.
Багато вже було сказано про те, чому така ситуація складається на духовній ниві світу і які засоби можна запропонувати для вирішення цієї проблеми. І багато можна ще говорити, адже "від повноти серця говорять уста" (Мф.12:34), але ми, архіпастирі і пастирі стада Христового, повинні насамперед запитати себе: що я, як найменша клітина суспільного організму зробив для того, щоб найперше у собі розпалити вогнище духовності, який внесок зробив я, щоб ті зневірені, обмануті, змучені від духовних пошуків пілігрими - мої ближні брати і сестри - задумались: чи правильним шляхом ми ідемо? Чи такою дорогою прагне іти наша душа? Ми повинні задуматись над тим, що до кожного із нас взивають зі сторінок Святого Письма знаменні слова: "Так нехай сяє світло Ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного" (Мф.5:16). Отже добрі діла і тільки наші добрі діла можуть розрухати моноліт зачерствілого суспільства. Це мовчазне служіння людям, яке завжди сповідувала Православна Церква, сповідую і я, як поставлений Провидінням Божим на відповідальне архіпастирське служіння. Повірте, що за довгі роки мого священичого, а пізніше і архієрейського служіння я мав нагоду неодноразово переконатись у тому, що не знання глибин богослов'я, не віртуозне володіння словом, не помпезність і манірність служіння, не показність у поведінці та зовнішності пастиря приводили людей до храму, робили їх щирими та духовними християнами, а тихе, смиренне слідування заповідям Христовим, німий приклад глибокої віри та любові до ближніх. Ось найголовніша і виключна запорука того, що жодна, навіть найагресивніша секуляризація буде безсилою у тому суспільстві, де духівником є люблячий пастир. Жива, діяльна християнська любов - це наймогутніша зброя у духовній боротьбі. Згадаймо слова святого первоверховного апостола Павла: "Якщо я говорю мовами людськими і ангельськими, а любові не маю, то я - мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва і знаю всі таємниці і маю всяке пізнання і всю віру, так, що й гори можу переставляти, а любові не маю,- то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі" (1Кор.13:1-3). Як бачимо, апостол Павло звертається саме до нас, нагадуючи нам, що ми можемо відправлятись з різноманітними місіями до найвіддаленіших країв і найвідсталіших народів, ми можемо нести їм Слово Боже їх рідною мовою, але якщо не любитимемо їх як дітей Божих, то марна праця наша. Ми можемо організовувати сотні тисяч благодійних імпрез, роздавати безкоштовні подарунки, харчувати у благодійних їдальнях мільйони нужденних, утримувати сиротинці та будинки старців, але коли не відчуватимемо, що робимо це все немов для себе самих, то немає від цього нам, за словом Апостола Народів, ніякої користі. Власне тому, при усіх наших спробах одухотворити суспільство, припинити чи хоча б зменшити його секуляризацію ми наштовхуємося на стіни відчуження, на невидимі грані між різними світами - світом тих, хто очікує від нас любові і нашим світом, світом тих, хто вже забув або ще не навчився любити. Тому чи не найголовнішим пріоритетом Української Православної Церкви є виховання нового духовно свідомого покоління священиків. Ми повинні вже у духовних навчальних закладах ненав'язливо прищеплювати їм ці віковічні біблійні цінності: віру, надію, любов. Уже зі студентських лав ми повинні привчати їх до щирого служіння людям у школах, військових частинах, лікарнях і т.д. Студенти духовних навчальних закладів, власне, і є цим фундаментом, на якому повинна будуватись будівля нового, духовного суспільства. А чи може встояти будинок, якщо збудований на піску? Відповідь на це нам вже давно дало Святе Письмо (Мф.7:26-27).
Нехай же Святий і Божественний Дух, благодать Якого нас тут сьогодні зібрала, наставить нас на всяку правду, утвердить у вірі, підкріпить у надії, зміцнить у любові. Щоб наші благі бажання і починання не розсіювались за вітром життєвих клопотів і не губились у серед бур'янів меркантильних турбот. Пастир Христового стада завжди стоїть на високому маєстаті, бо не він обрав Бога, але Бог обрав його (Ін.15:16). Забувати про це - непростительний гріх.

Остання доповідь, яку написав Владика Андрій. Була зачитана ректором ЛПБА митр. прот. Ярославом Ощудляком на Пастирсько-просвітницькому форумі у м.Києві вже після упокоєння Владики Андрія

Категорії: 

Схожі матеріали

Помилка | Кропивницька Єпархія ПЦУ

Помилка

Повідомлення про помилку

  • Warning: Cannot modify header information - headers already sent by (output started at /home/oleks113/public_html/cerkva-el.com.ua/includes/common.inc:2800) в drupal_send_headers() (рядок 1499 із /home/oleks113/public_html/cerkva-el.com.ua/includes/bootstrap.inc).
  • Error: Class 'FeedsHTTPCache' not found в feeds_cron() (рядок 83 із /home/oleks113/public_html/cerkva-el.com.ua/sites/all/modules/feeds/feeds.module).
Сайт сталася непередбачена помилка. Будь ласка, повторіть спробу пізніше.