Святитель Іоасаф Білгородський
  • Птн, 01/06/2012 - 23:31

Святитель Іоасаф (пам'ять 10/23 грудня) народився в Прилуках, колишньої Полтавської губернії, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При хрещенні названий Іоакимом. Він походив з древнього благочестивого українського роду Горленкових.
У 1712 році семирічного Іоакима батько віддав в Київську духовну академію, у стінах якої він відчув потяг до чернечого життя. Сім років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті, розповів про це батькам. Довго мати з батьком умовляли сина-первістка не приймати чернечого постригу. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім'ям Іларіон в Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада 1727 року був пострижений в мантію з ім'ям Іоасаф в Києво-Братському монастирі. Ця подія співпала із завершенням навчання в духовній академії. Через рік чернець Іоасаф був хіротонізований архієпископом Варламом (Вонатовичем) в сан ієродиякона. Святого залишили викладачем в Київській духовній академії.
Після смерті преосвященнійшого Варлама Київською кафедрою став управляти архієпископ Рафаїл (Забороський). Архієпископ Рафаїл, звернувши увагу на здібності молодого подвижника, залучив його для ширшого служіння Церкви. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії. У листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа в сан ієромонаха і перевів з училищного Братського монастиря в Києво-Софійський архієрейський будинок. В той же час він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи посаду екзаменатора, він доклав багато зусиль до виправлення моральних недоліків приходського духовенства.
Консисторська посада святителя була прекрасною школою для його організаторських здібностей. В цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства і недоліки єпархії. Тут ясно визначилася всебічність ділових якостей Іоасафа, що поєднувалася з великими внутрішніми подвигами. Він швидко піднімався сходинками духовної досконалості, про що свідчить його твір, що зберігся, «Боротьба семи чесних чеснот з сімома смертними гріхами».
24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений ігуменом Свято-Преображенського Мгарського монастиря, який в минулому був оплотом православ'я у боротьбі з унією. У цій обителі усі сили Святитель віддавав на благоустрій. У монастирі знаходилися мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця (пам'ять 2/15 травня). Кілька разів патріарх Афанасій являвся ігуменові Іоасафу, і свідчив про своє заступництво.
У 1744 році митрополит Рафаїл возвів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. У кінці того ж року він був викликаний в Москву і незабаром розпорядженням Святійшого синоду призначений намісником Свято-Троїцької Лаври. У обителі Преподобного Сергія він так само самовіддано виконував послух Церкви (в ті роки доклав багато зусиль для відновлення монастиря після пожежі).
2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф строго стежив за благочестям і станом храмів, за правильністю здійснення богослужіння і особливо за моральністю пастви. Також велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними уставу і церковних традицій. Як і раніше, святитель Іоасаф усі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров'я. Своєму келійнику Стефану, напередодні смерті, святитель заборонив домагатися священного сану і попередив, що у разі непослуху його чекатиме передчасна смерть. Іншому келійнику, Василію, святитель вказав, що він буде дияконом, а сану священика ніколи не досягне. Це пророцтво згодом збулося.
10 грудня 1754 року святитель помер. Прославлення святителя Іоасафа і причислення його до лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.

Категорії: 

Схожі матеріали