Святитель Інокентій Іркутський
  • Срд, 02/22/2012 - 10:12

Святитель Інокентій, єпископ Іркутський (пам'ять 9/22 лютого), у миру Іван, походив з дворянського роду Кульчицьких. Батьки його в середині XVII століття переселилися з Волині в Чернігівську губернію.

Народився святитель приблизно 1680 року. Навчався в Київській духовній академії. Чернечий постриг прийняв у 1710 році та був призначений викладачем в Слов'яно-греко-латинську академію префектом і професором богослов'я. У 1719 році святитель Інокентій був переведений у Санкт-Петербурзьку Олександро-Невську Лавру. У 1720 році ніс послух намісника Олександро-Невської Лаври.
14 лютого 1721 року ієромонах Інокентій був висвячений в сан єпископа Переяславського і призначений в Пекінську духовну місію у Китай. Але китайський уряд відмовив у візі «духовній особі, великому панові», як його необережно охарактеризувала сенатська комісія із закордонних справ. Три роки святитель був вимушений провести в Селенгінську на китайському кордоні, переносячи багато поневірянь через невизначеність свого положення і утисків від цивільного управління в Сибіру.
Дипломатичні промахи російського посла в Китаї графа Рагузинського та інтриги Іркутського архімандрита Антонія Платковського привели до того, що в Китай був призначений архімандрит Антоній, а святитель Інокентій указом Святійшого Синоду в 1727 році титулований єпископом Іркутським і Нерчинським, приступив до управління новоутвореною єпархією.
Близькість китайського кордону, велика площа і малонаселеність єпархії, велика кількість різних народностей, не просвічених Христовою вірою, бездоріжжя і бідність - усе це робило пастирську працю святителя Інокентія важкою, а життя його повним поневірянь. За дивним недоглядом Сенату він не отримував платні до самої смерті і терпів крайню потребу в засобах існування. У цих скрутних умовах на мізерні засоби Іркутського Вознесенського монастиря ще утримувались дві відкриті при нім школи - монгольська і російська. Невпинні турботи святителя були звернені на їх устрій - підбір гідних учителів, забезпечення учнів потрібними книгами, одягом, продовольством.
Святитель невтомно працював над впорядкуванням єпархії, зміцненням її духовного життя, про що свідчать його численні проповіді, пастирські послання і приписи. У трудах та поневіряннях святитель Інокентій набував духовної твердості, смирення, прозорливості.
У 1728 році навесні в Прибайкаллі почалася посуха. Єпархії загрожував голод від неврожаю хліба, що почався ще в 1727 році. За благословенням святителя, з травня в церквах Іркутська і околиць до кожної Літургії стали приєднувати молебень про припинення посухи, а по суботах співали акафіст Божій Матері. «Моління, - говорив святитель, - повинні закінчитися на Іллі». 20 липня в Іркутську зірвалася буря з таким сильним дощем, що на вулицях міста стояла вода по коліна, - посуха припинилася.
Трудами святителя Інокентія у Вознесенській обителі взамін дерев'яного храму було почато будівництво кам'яного, розширено межі єпархії, що включила не лише Селенгінський, але ще Якутський і Ілімський округи.
Не відзначаючись міцним здоров'ям, святитель під впливом суворого клімату і виснажливого життя рано відійшов до Господа. Він помер ранком 27 листопада 1731 року.
У 1764 році тіло святителя знайшли нетлінним під час ремонтних робіт в монастирській Тихвинській церкві. З цього часу почалось шанування святого серед віруючого люду. Через молитовне звернення до святителя Господь звершував безліч чудес не лише в Іркутську, але і у віддалених місцях Сибіру.
У 1800 році Святійший Синод відкрив мощі і зачислив святителя Інокентія до лику святих.

Категорії: 

Схожі матеріали