Світ приваблює, а вони щасливі в монашестві...
  • Срд, 04/25/2012 - 12:33

В усі часи протягом багатовікової історії України знаходилися небайдужі люди до стану духовного здоров'я нашого народу. Були меценати, які вкладали свою лепту в розбудову церков та монастирів. І в наш час є люди, готові підтримати Божу справу. Так сталося й кілька місяців тому, коли рішенням сесії Миколо-Бабанської сільської ради було передано в оренду під чоловічий монастир пустуюче приміщення колишньої Сорочанівської школи.
Сорочанове, село в якому колись вирувало життя, поволі зникає з карти району. Нині бачиш тільки напіврозвалені або пусті хати на фоні кількох новеньких та чепурненьких будиночків. Про славну, а можливо, багату його минувшину нагадує хіба що добротна велика одноповерхова цегляна будівля. Це колишній маєток, який прослужив після революції для сільських дітей школою. У вічі кидається те, що побудований він був в одному з мальовничих куточків села. З усіх сторін віття крислатих дерев охороняють його, поруч - два ставки. Господь благословив цю місцевість не тільки родючими землями, чарівною природою, а й мудрістю тих, хто тут жив, живе і за чиїм рішенням цій старій споруді дано друге життя, та благодаттю подвижницького життя монахів, які прийшли сюди з Петровського району...
Щоб дізнатися про життя сорочанівських монахів, найкраще побувати там й поспілкуватися з ченцями, вважає настоятель Свято-Миколаївської церкви прот. Юрій Онисько. Нам же, журналістам районки та голові районної ради Івану Танасієнку, запропонував вирушити туди, щоб на власні очі побачити, як живуть сучасні монахи та пересвідчитися, в якому стані перебуває будівля.

Святість чернечого буття
Домівка ченців схожа на великий затишний особняк з доглянутою садибою. Її мешканці - ігумен монастиря ієром. Феоктист (був благочинним Петровського і Олександрівського благочиння), ієрей Валентин, рясофор Владислав та ще кілька послушників ведуть активне й зовсім не нудне життя, як може комусь здатися. Вони займаються справами, які близькі їх душам. Після розмови з отцем Феоктистом, який показав нам усе господарство, облаштовані келії, зрозуміли, що таки варто було сюди приїхати.
На перший погляд перед нами були звичайні люди, тільки що в чернечому одязі, але всі вони відзначалися великою святістю чернечого життя. Відчувалася тиша, спокій і їх впевненість, що для них це тільки початок доброї справи. Спілкуючись з отцем Феоктистом, зрозуміла, що життя монаха, як колись, так і тепер, полягає в одному - наслідувати спосіб життя Ісуса Христа, бути вірним своєму покликанню. Чесно кажучи, зважаючи на сучасні стереотипи, сільські люди спочатку дивувалися, що це за гості такі з'явилися в селі? А коли поближче познайомилися з господарями, дізналися, що ними опікується отець Юрій Онисько, зрозуміли: всі вони живуть заради високої цілі - вірного служіння Господу.
Нині селяни з цікавістю спостерігають, як монахи займаються "домашньою" роботою. Браття дотримуються розпорядку свого чернечого життя. Спільна молитва вранці і ввечері у монастирі та Божественна літургія, Служба Божа у Свято-Михайлівській церкві у Миколо-Бабанці, виконання усіх покладених на кожного обов'язків. Займаються і будівництвом, упорядкуванням території, працюють на присадибній ділянці, підтримують все у належному стані.
Мешканці села звикли до нових сусідів. Допомагають хто чим може, бо монастир утримується на пожертви. Ігумен Феоктист наголошує, що радо приймуть у свою обитель нових братів, які потребують душевного спокою, прагнуть миру в своєму серці та допомоги побороти свої спокуси.

Райський куточок
Після поїздки на сорочанівські землі залишилися не лише приємні ностальгічні нотки, а й потреба з'ясувати історію цієї території, будівлі та дізнатися, хто стояв біля витоків її розбудови. Адже навіть в повітрі відчувалося, що вона має свою цікаву історію.
...Засновниками села вважаються поміщики Сорочанови. Тут, на вільних землях побудував райський куточок барон Медем, єлисаветградський суддя високого класу, юрист, серйозний чоловік. На дачі у нього був спеціальний керуючий, який доглядав за великим, розбитим на алеї парком навколо будівлі, прекрасним садом, квітником, унікальним виноградником та ставком. Німецький барон Медем, часто їдучи на Батьківщину, в Італію, Францію, інші країни Європи, привозив звідти нові сорти винограду, які висаджувалися на родючих землях. Особливістю цього обійстя вважалися підвали під будинком. Їх характерною ознакою була гарна, добротна кам'яна викладка стін. У цих підземних спорудах роками вистоювалися червоні й білі вина з прекрасних, духмяних сортів виноградника барона. Медем був гарним господарем: фрукти з саду, овочі з городу, - все перероблялося й зберігалося у вигляді сухофруктів та солінь.
Родина барона дружила з сім'єю поміщиків Кривоносових, Миколою Івановичем Сочевановим, театральним корифеєм Марком Кропивницьким. Революція вихрем увірвалася у життя мешканців цього помістя. В той період там були квартири, у яких жила інтелігенція з Витязівської волості, розміщувалися штаби різних банд... Після подій 1917 року тут розмістилася семирічка, згодом приміщення використовувалося під дев'ятирічку. Таким чином жодного дня воно не пустувало. Що ж до долі барона Медема, то він емігрував до Німеччини.
Скупі рядки історії Сорочанового з трепетом зберігають у своїй пам'яті бобринчани - краєзнавець Георгій Лашкул та художник Володимир Литвак. До речі, рідні Володимира Петровича проживали у цих квартирах. Добру справу по підтримці у належному порядку як споруди, так і парку, саду зробив у свій час і колишній директор школи Євладенко.
Хотілося, щоб такі цікаві факти з життя сіл району, Бобринця не зникали безслідно, а архівувалися й передавалися з покоління в покоління. Врешті були сконцентровані у районному музеї. Бо сьогодні ми поділилися тим мізером інформації, який маємо завдяки Георгію Олексійовичу та Володимиру Петровичу.

Олена Шевченко,   "Честь хлібороба"

Категорії: 

Схожі матеріали