Преподобний Афанасій Афонський
  • Срд, 07/17/2013 - 21:11
 
Преподобний Афанасій Афонський (пам’ять 5/18 липня), у святому Хрещенні Авраамій, народився в місті Трапезунді. Рано осиротівши, він виховувався у однієї благочестивої черниці, наслідуючи свою названу матір в навичках чернечого життя, пості та молитві.
 
Після смерті названої матері Авраамій був узятий в Константинополь, до двору тодішнього візантійського імператора Романа Старшого, де став учнем знаменитого ритора Афанасія. З часом учень досяг досконалості учителя і сам став наставником юнаків. Авраамій вів життя строге і стримане, спав мало і то сидячи на стільці, а їжею для нього були ячмінний хліб і вода. Коли його учитель Афанасій, по немочі людській, став заздрити своєму учневі, блаженний Авраамій залишив наставництво і віддалився.
 
У ті дні в Константинополь прибув преподобний Михаїл Малеїн, ігумен Киминського монастиря. Авраамій розповів ігуменові про своє життя, відкривши йому сокровенне бажання стати ченцем. Божественний старець, бувши прозорливим, побачив в Авраамії обраний сосуд Святого Духу, полюбив його і став його духовним наставником. Одного разу під час їх бесіди ігумена Михайла відвідав його племінник Никифор Фока, відомий полководець, майбутній імператор. Високий дух, глибокий розум Авраамія вразили Никифора і на все життя вселили благоговійне ставлення і любов до нього. Ревність до чернечого життя спонукала Авраамія до того, що він покинувши все, прибув в Киминський монастир і, впавши до ніг Преподобного Ігумена, просив постригти його в ченці. Ігумен Михайло з радістю виконав його прохання і постриг його з ім'ям Афанасій.
 
Тривалими постами, чуваннями, колінопреклоніннями, працею вночі і вдень Афанасій вже в короткий час досяг такої досконалості, що святий ігумен благословив його на подвиг безмовності у відокремленому місці неподалік від монастиря. Пізніше, покинувши Кимин, він обійшов багато пустинних і відокремлених місць і, натхненний Богом, прийшов на місце під назвою Мелана на самому краю Афона, віддалене від інших чернечих жител. Тут Преподобний побудував собі келію і став трудитися, від подвигу до подвигу здобуваючи чесноти прямував до вищої чернечої досконалості.
 
Ворог роду людського намагався викликати у святого ненависть до обраного ним місця, боров його лихими помислами. Подвижник вирішив потерпіти рік, а там, як Господь влаштує. У останній день терміну, коли святий Афанасій став на молитву, несподівано осяяло його Небесне Світло, сподобивши його незрівнянної радості, усі помисли враз розвіялися, а з очей потекли благодатні сльози. Відтоді отримав святий Афанасій дар розчулення, а місце своєї самоти полюбив з тією ж силою, з якою раніше ненавидів.
 
У той час Никифор Фока, переситившись військовими подвигами, згадав свою обітницю стати ченцем і просив преподобного Афанасія на його кошти влаштувати монастир, тобто побудувати для нього і братій келії для безмовності і храм, де б братія мала можливість причащатись у неділі Божественних Христових Таїн.
 
Уникаючи лишніх турбот блаженний Афанасій спочатку не погоджувався прийняти ненависне золото, але, бачачи гаряче бажання і добрий намір Никифора і побачивши в цьому волю Божу, приступив до побудови монастиря. Він спорудив великий храм на честь святого Пророка і Предтечі Христового Іоана і інший храм, біля підніжжя гори, на честь Пресвятої Діви Богородиці. Навколо храму з'явилися келії. Таким чином виникла на Святій Горі чудова обитель у якій були споруджені трапезна, лікарня, готель та інші необхідні будівлі.
 
У монастир звідусіль сходилася братія не лише з Греції, але і з інших країн: прості люди і знатні вельможі, пустинники, які довгі роки подвизались в пустелі, ігумени багатьох монастирів і архієреї, які бажали бути простими ченцями в Лаврі святого Афанасія.
 
Святий Афанасій встановив в обителі спільножитний статут на подобі древніх палестинських монастирів. Братія ревно дотримувалась богослужбового уставу, не дозволяла собі лишніх розмов під час служби, спізнювань чи передчасного залишення без потреби храму.
 
Сама Пречиста Богородиця, Небесна Владичиця Афону, благоволила до святого. Багато разів він удостоювався бачити Її.
 
Одного разу стався в монастирі великий голод. Ченці один за одним стали покидати Лавру. Преподобний залишився один і теж вирішив піти. Раптом він побачив Жінку, що йде йому назустріч. «Хто ти і куди йдеш»? – тихо запитала Вона. «Я тутешній чернець», – відповідав святий Афанасій і розповів про себе і свої турботи. «І заради шматка хліба насущного ти покидаєш обитель, якій належить прославитися на віки? Де твоя віра? Вернися і Я допоможу тобі». «Хто ти»?, – запитав Афанасій. «Я Мати Господа твого», – відповідала Жінка і повеліла Афанасію ударити жезлом об камінь. Від удару з тріщини пробилося джерело, яке існує і до сьогодні, нагадуючи про дивні відвідини.
 
Святий повернувся до монастиря. Число братії росло, в Лаврі відновилися будівельні роботи.
 
Преподобний Афанасій, передбачаючи час свого відходу до Господа, сповістив про свою близьку смерть братію і просив не спокуситися тим, що станеться. «Бо по одному судять люди, інакше влаштовує Премудрий». Братія не розуміла і роздумувала над словами Преподобного. Давши братії свої останні настанови і утішивши усіх, святий Афанасій зайшов у свою келію, надів мантію та кукіль, який надівав тільки на великі свята, і після тривалої молитви вийшов. Бадьорий та радісний, святий ігумен піднявся з шістьма братами на верх храму оглянути будівництво. Раптом верх храму обрушився. П'ятеро монахів тут же віддали свій дух Богові. Преподобний Афанасій і архітектор Данило, завалені камінням, залишилися живі. Усі чули, як Преподобний закликав Господа: «Слава Тобі, Боже! Господи, Ісусе Христе, допоможи мені»! Братія з великим плачем почали відкопувати свого отця з-під розвалин, але знайшли його мертвим…
 
Категорії: 

Схожі матеріали