Преподобні Симеон, Христа ради юродивий і сподвижник його Іоан
  • Птн, 08/02/2013 - 20:33
 
Преподобні Симеон, Христа ради юродивий і сподвижник його Іоан (пам’ять 21 липня (3 серпня н. ст.)) були сирійцями та жили в VI ст. в місті Едесі.
 
Обидва з дитинства були друзями. Старший з них, Симеон, був неодружений і жив з матір'ю. Іоан одружившись, з молодою дружиною жили з батьком (мати його померла). Обидва були з багатих сімей.
 
Коли Симеону виповнилося 30 років, а Іоану 24, вони звершили подорож в Єрусалим на свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього. По дорозі назад друзі розмовляли про шляхи спасіння душі. Злізши з коней, вони відправили слуг з кіньми вперед, а самі пішли пішки. Дійшовши до річки Йордану побачили на березі монастирі, розташовані на межі пустелі. У обох спалахнуло нестримне бажання залишити світську суєту та провести життя в чернечих подвигах. Вони звернули з дороги, по якій йшли їх слуги в Сирію і, щиро помолившись Богові, попрямували в протилежну сторону – до монастирів. Вони просили від Господа знаку, який монастир їм обрати і вирішили піти в ту обитель, ворота якої будуть відкриті.
 
В цей час Господь сповістив уві сні ігумена обителі Никона відкрити монастирські ворота і впустити в обитель овець Христових. З великою радістю друзі підійшли до відкритих воріт монастиря, де були ласкаво прийняті ігуменом і залишилися там.
 
Незабаром вони прийняли постриг. Пробувши деякий час в обителі, Симеон загорівся бажанням посилити свій подвиг, піти в глиб пустелі і там трудитися на самоті. Іоан не захотів відставати від свого друга і вирішив розділити з ним подвиг пустинного життя. Ігуменові Никону Господь відкрив намір друзів, і в ту ніч, коли ченці Симеон і Іоан хотіли покинути обитель, він сам відкрив їм ворота, помолився з ними, дав своє благословення і відпустив в пустелю.
 
Почавши життя в пустелі, духовні брати спочатку перетерпіли сильну боротьбу від диявола, що вселяв їм печаль про залишених рідних, устрашав подвижників, наводив на них розслаблення, смуток і лінощі. Друзі твердо пам’ятаючи про дані ними під час постригу обітниці, сподіваючись на молитовне заступництво свого наставника, ігумена Никона, продовжували неухильно слідувати по обраному шляху, проводили час у безперестанних молитвах в строгому пості, підтримуючи один одного у боротьбі проти спокус.
 
Через деякий час, з Божою допомогою, спокуси припинилися. Ченці отримали від Бога сповіщення, що мати Симеона та дружина Іоана померли і Господь удостоїв їх райського блаженства. Після цього Симеон і Іоан прожили в пустелі 29 років, досягли повної безпристрасності і високої міри духовності.
 
Преподобний Симеон, помислив про те, що їм слід тепер послужити людям, а для цього необхідно залишити пустинну самоту і йти у світ. Але святий Іоан, вважаючи, що не досяг ще такої міри безпристрасності, як його сподвижник, вирішив не залишати пустелі. Брати розлучилися із сльозами і Симеон попрямував в Єрусалим, де вклонився Гробу Господньому й усім святиням. Зі смиренням святий подвижник молився Господові, щоб сподобив його послужити ближнім так, щоб вони не прославляли його.
 
Святий Симеон обрав для себе важкий подвиг юродства Христа ради. Прийшовши в місто Емесу, він залишився в нім і поводився, як безумний, здійснюючи дивні вчинки, за що піддавався кепкуванням і побоям, але, незважаючи на це, здійснив багато добрих справ.
 
Він виганяв бісів, зціляв хвороби, невіруючих приводив до віри, а грішників – до покаяння. Усі ці добрі справи він здійснював під виглядом юродства і ніякої похвали чи подяки від людей не отримував.
 
Преподобний Іоан, коли в пустелі його відвідував хто-небудь з жителів міста Емеси, просячи молитов, направляв їх до «юродивого Симеона» за духовною порадою.
 
За три дні до своєї смерті святий Симеон зачинився у своїй хатині, в якій, окрім в’язки хмизу, нічого не було. Пробувши у безперестанній молитві три дні, святий відійшов до Господа. Деякі з міських жебраків, що дружили з ним, не зустрічаючи юродивого, прийшли до його хатини і там знайшли його мертвим. Узявши тіло покійного, віднесли його без звичайного церковного співу на місце, де хоронили бездомних і мандрівників.
 
Коли несли тіло святого Симеона, деякі з жителів чули чудовий церковний спів, не розуміючи звідки він виходить. Услід за святим Симеоном в пустелі мирно відійшов до Господа преподобний Іоан. Незадовго до смерті святому Симеону було дано побачити вінець над головою свого духовного брата з написом: «За пустинницьке терпіння».
 
Категорії: 

Схожі матеріали