Патріарх Філарет молитвою у Володимирському соборі відзначив свій 87-й день народження
  • Втр, 01/26/2016 - 13:34

23 січня 2016 року Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету виповнилося 87 років. Протягом дня до київської резиденції на адресу Святійшого Владики надходили численні вітання. Чимало високоповажних гостей завітали, щоб особисто привітати Предстоятеля Української Церкви зі святом. Надійшли вітання від перших осіб держави, дипломатичного корпусу, інтелігенції, монастирів, духовних шкіл України. По особливому звучали вітання від військових, адже Патріарх Філарет з особливою увагою опікується воїнами, які боронять Україну у нелегкі часи.

Увечері, 23 січня 2016 року, Патріарх Філарет очолив Всенічне бдіння у Володимирському кафедральному соборі столиці у співслужінні єпископату Української Православної Церкви Київського Патріархату та духовенства міста Києва. За богослужінням також молились студенти і викладачі Київської православної богословської академії та Львівської православної богословської академії.

Після богослужіння єпископат, священики та миряни мали змогу особисто привітати свого Предстоятеля з днем народження.

24 січня Святійший Патріарх Філарет звершив у Володимирському соборі Божественну літургію. Разом з Предстоятелем молився собор єпископату та духовенства. Адже цього дня до Києва з’їхалися преосвященні єпископи для того, щоб привітати Патріарха та піднести разом з ним молитву до Бога. Також і велика кількість вірян прийшли до кафедрального собору, щоб подякувати Богові за мудрого роками та досвідом старця Патріарха.

За літургією Патріарх Філарет рукоположив у пресвітера диякона Володимира Ворового.

З амвону храму від імені собору єпископату та Священного Синоду до Патріарха з вітальним словом звернувся Патріарший намісник, митрополит Перяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній.

"Ваша Святосте!

Щороку 23 січня у післясвяткові дні явлення у світ Христа, Нового року та Дня Соборності України вся повнота Української Православної Церкви Київського Патріархату в особі її архієреїв, духовенства, чернецтва і мирян – її вірних духовних дітей – радіє з того, що зимової пори 1929 року на Донбасі народився майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України.

Народився у тому краї, який зараз палає у вогні війни, розв’язаної сусідом, який лукаво сам себе називає старшим братом і водночас заперечує існування України як окремої держави, а українців – як окремої нації.

Але не дивлячись на труднощі нас завжди надихає Ваша віра і впевненість у перемозі правди над оманою, нашого волелюбного народу над агресором та його поплічниками-сепаратистами.

День народження – це подяка Богові за проявлені до нас Його милості впродовж попередніх років життя і прохання прощати гріхи й дарувати життя в земних умовах у роках прийдешніх. А дякувати завжди є за що.

За 87 років Ви пройшли складний і тернистий шлях – шлях служіння Богові й рідному народові – шлях, який веде до спасіння, адже свого часу митрополит Іларіон (Огієнко) казав, що «Служити народові – то служити Богові».

Час був радянський, атеїстичний, держава була чужою, але Ви як син своєї рідної землі у таких складних умовах вірою й правдою служили своєму українському народові на давній кафедрі Київських митрополитів. І невдовзі ми всі відзначатимемо й вітатимемо Вас із п’ятдесятирічним ювілеєм перебування на ній.

Ви зуміли вистояти, наче та скеля в бурхливому морі, та вберегти Православну Церкву від знищення. Тепер ми можемо засвідчити, що справдилися Ваші слова про те, що комунізму не буде, а Церква існуватиме, адже її заснував Сам Господь.

Кожний вірний Київського Патріархату дякує сьогодні Богові за те, що Він дарував нам такого Предстоятеля Церкви.

Нині складний час. Час входження українського православ’я як самостійного суб’єкта в сім’ю вселенського православ’я, яке не повинно обмежуватися штучним колом 14-ти Церков, і цим самозадовольнятися, а дбати про спасіння кожної душі аж до краю землі. Ми віримо, що Ваша невтомна архіпастирська праця увінчається визнанням автокефалії Української Православної Церкви Київського Патріархату, яка має для цього всі необхідні підстави.

Коротке вітальне слово – це не той жанр, в якому може вміститися окреслення всієї Вашої багатогранної подвижницької діяльності. Та найголовніше, що це слова нашої синівської любові та вдячності.

Ваша Святосте!

У цей благословенний Господом день ми усі просимо Всемилостивого Бога, щоби Він дарував Вам міцне здоров’я, мир і радість та зміцнив Вас у здійсненні першосвятительського служіння для добробуту України та утвердження й розквіту Української Церкви!"

Митрополит Епіфаній підніс Патріархові просфору та квіти.

По цьому до присутніх звернувся Святійший Патріарх Філарет та подякував за теплі слова привітання.

«Ваші преосвященства, дорогі владики, всечесні отці, дорогі браття і сестри.

Найперше я хочу подякувати всім вам за поздоровлення з днем мого народження і початком 88-го року існування на цій грішній землі.

Ми зібралися не для того, щоб приносити похвали Патріарху, а для того, щоб дякувати Богу за його благодіяння, які були і на мені, і на всіх нас. За все треба дякувати Богові, як народ співає піснею: дякуємо і за скорботи, і за радості. Земне життя не можна прожити без скорбот. Чому? Тому, що світ у гріху лежить, а де гріх – там і смерть, і скорбота. Але дякувати Богові треба за те, що Він нас визволяє з цього гріховного стану. Визволяє нас і від гріхів. Ми ж віримо, що в таїнстві Покаяння очищаємося від гріхів? Віримо. Треба дякувати за це Богові? Треба. Хвороб багато? Багато. Це є наслідки гріхів. Але Господь посилає нам здоров’я. То треба і за це дякувати Богові.

Скільки років український народ боровся за свою державність. І нарешті в 1991 році ми отримали цю довгоочікувану незалежність і державність. Отримали як манну з неба. І тепер Господь випробовує нас, як випробовував багатостраждального Іова, чи достойні ми мати свою державу. І народ доводить, що ми достойні мати свою незалежну державу. Оця боротьба за державність об’єднує весь український народ. Все це ми бачимо, бо все відбувається на наших очах. Мало того, ці страждання, ця війна виявляє кращі якості людської душі: жертовність, самовідданість, готовність віддати своє життя за своїх ближніх, за свою землю, за свою сім’ю.

Повинні ми за це дякувати Богові? Повинні.

Наша Українська Церква, як бачите, розділена – не з нашої волі. Але ті, хто борються проти Української Держави, та ж Церква бореться і проти українського православ’я. Хто переможе у цій боротьбі? Переможе наша Українська Церква. Чому? Тому, що ми не зазіхаємо на якусь іншу Церкву, ми не вимагаємо влади над Російською Церквою, хоча християнство у цій частині світу, як всім відомо, розповсюдилося не з Москви, а з Києва. І Київ після власного хрещення просвітив світлом Христової віри і північ, і весь схід.

Наприклад, ми шануємо як святих українських святителів Софронія, Інокентія, Іоана і Павла Тобольських, і багато інших українських святителів, які подвизалися в Сибіру. Але ми не зазіхаємо на ту територію, яку вони просвітили. Ми хочемо будувати Церкву для свого українського народу і бути в братніх стосунках з усіма Церквами, з усіма народами, в тому числі з російським народом і Російською Церквою. А вони не хочуть.

Ось зараз проходить в Шамбезі в Швейцарії зібрання Предстоятелів Православних Церков, і які безбожні слова там виголошує Московський патріарх. Любов це чи ненависть? Це ненависть від безсилля.

Але ми повинні смиренно витерпіти й це. Бо Господь сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші». Ми витерпимо й це, але Українська Церква буде визнана усім світовим православ’ям. Іншого шляху немає. Тому що Українська Церква є найбільшою за числом вірних серед Православних Церков після російської. То хіба таку Церкву буде ігнорувати світове православ’я? Ні. Прийде час і визнають.

Але нам не визнання потрібне як таке. Ми самі знаємо, що Господь вже визнає нас. Бо ми звершуємо Божественну літургію, причащаємося. Що ми приймаємо, коли причащаємося? Тіло і кров Христа. Що нам ще потрібніше, ніж сам Господь! І якщо з нами Господь, то хто нам потрібен більше в цьому світі, ніж Сам Бог. Тому ці питання не повинні нас турбувати. Якщо ж ми турбуємося, то хочемо жити в любові та єдності з усім православним світом. Це нас турбує. Але нас не турбує, що нас не визнають як автокефальну церкву. Визнають. Головне – Господь нас визнає. І за це ми повинні дякувати. Бо доживемо до того часу, коли святкуватимемо перемогу і на церковному полі, і перемогу над агресором. Будемо святкувати, бо з нами Бог і весь світ. Цю віру ніхто не зламає в нас. Тому дякували ми Богові сьогодні, будемо й завжди дякувати за всі Його благодіяння і Господь не залишить нас без Своєї допомоги і дасть нам все, чого ми просимо. Йому слава на віки віків".

На завершення богослужіння Предстоятель Церкви разом з єпископатом, духовенством та вірними піднесли Богу подячну молитву за всі Його благодіяння. Завершилися урочистості козацьким многоліттям на честь Предстоятеля Української Церкви - Святійшого Патріарха Філарета.


Схожі матеріали