Пастирська естетика. Священнослужитель удома
  • Птн, 05/04/2012 - 11:47

Як уже наголошувалося, священнослужитель - людина великих всебічних знань і глибокої духовної культури. Природно, що його основні інтереси - в області богослов'я. Його освіта повинна охоплювати всі багатства православної науки й церковного досвіду, йому повинна бути відома основна церковно-богословська література. Немислимий православний священнослужитель без знання слова Божого - Біблії, творінь святих отців, історії Церкви, житійної літератури і богослужбових книг.
Пізнання Біблії у священнослужителя повинне перетворитися на постійне одкровення для себе нових і нових значень цієї вічної Книги. Це досягається її постійним вдумливим і молитовно осмисленим читанням, а також читанням святоотцівських тлумачень і кращих проповідей. Усі численні багатства богослов'я, історії Церкви повинні бути з любов'ю опановані священнослужителем і втілені у своє життя. Звичайно, ми говоримо тут не про шкільне лише, формальне вивчення, а про більш фундаментальне осмислення віри й християнського життя.
Робота з книгою для священнослужителя має стати метою його життя. Процес усе більшого поглиблення у відомі, як би катехізичні істини не повинен уриватися в ньому ніколи. Євангеліє, Біблію прочитати не можна: їх треба читати все життя, щодня, живучи їхнім змістом, бо це не земні, людські книги, а слова життя й спасіння. Тому у священнослужителя має бути абсолютно особливе ставлення до Біблії й зокрема до Нового Завіту і його пастирських місць. Святе Євангеліє завжди перед очима священика - і в храмі, і вдома, воно з ним і в труні. Він перший виконавець його, за це він дасть відповідь Богові. Священик - учитель словом і життям. І якщо молитва є найперший обов'язок пастиря, то вона не повинна обмежуватися богослужінням, тільки певним чином або послідуванням. Пастир весь у молитві і завжди в молитві. Не можна відводити на молитву тільки певні години й дні. Хто не молиться вдома, той не зможе молитися і в храмі.
У домівці пастиря, цій малій церкві, повинна бути особлива пастирська атмосфера. Її створюють святі ікони. Немислиме житло православного священнослужителя без ікон. Їх може бути небагато, але обов'язково вони повинні бути. Це наше невід'ємне і святе: ікони, святий хрест, Євангеліє, духовні книги й зображення, єпитрахиль - ось необхідні предмети для дому священика.
Домашні святині - ікони - допомагають пастиреві в здобутті зосередженого молитовного настрою. Бажано, щоб це були справжні ікони, написані в традиціях нашої Церкви, а не новітні або примітивні в позбавлених смаку модних ризах і безглуздих кіотах з потворним різьбленням. Не повинно бути у святому кутку православного священика західних зображень, барельєфів і статуеток. Якщо вже любов до західних католицьких зображень велика, то нехай вони будуть не в передньому кутку, а на стінах, де місце картин, а не ікон.
Лампади мають горіти перед святими іконами й лише перед ними! Дуже древня ікона створює ні з чим незрівнянну благодатну атмосферу церковної молитви. Якщо в пастиря немає навику такої молитви, нехай він вчиться молитися перед древньою іконою і сам потім переконається, що ікона сприяє саме молитві, а не милуванню зовнішньою привабливістю образу.
Побачити православну ікону можна тепер усюди в будинках і в музеях. Репродукції ікон поміщають у різних виданнях, на листівках. Багато хто ікону відкрив для себе, її люблять і вивчають у різних країнах. Проте завжди треба пам'ятати, що ікона «живе» тільки в храмі. Там вона стає іконою у повному і довершеному розумінні цього слова. Батьківщиною ікони є Церква. Створена Церквою ікона дієво бере участь у церковному житті, допомагаючи чадам Церкви звершувати справу свого спасіння. Ікона існує не для милування й прикраси, а для спасіння. Без молитви неможливе духовне життя і наближення до Бога. Ікона допомагає молитві, вона сприяє богоспілкуванню, внутрішньому преображенню людини. Ікона освітлює все життя віруючих і, перебуваючи завжди перед їхнім поглядом, навчає бачити й осмислювати світ вищий, духовний, вічний. Тому древня православна ікона зовсім не копіює світ земний, плотський, тимчасовий.
Розкриваючи світ духу, область віри, ікона благодатно впливає на стурбований дух людини, вказуючи єдиний шлях до спасіння - віру Православну, віру Церковну.
Не людські емоції й помисли, а багатовіковий досвід Церкви, її історія, її подвиг відображені в іконі. І відображені не як давно минулі факти, що відійшли в історію, а як вічне живе дихання благодаті Христової, як вираз вічних спасительних істин віри, як оновлювальна сила Воскреслого Господа. Реальність ікони - це реальність духовного світу й спасительної праці тут на землі. Це реальність спасіння для кожної людини, яка прагне до спасіння. Поза Церквою ікони немає. Поза Церквою є скульптури, картини, гравюри, фотографії, фільми на євангельські теми тощо - ось це види земного мистецтва.
Православна ікона невимірно вища за це мистецтво, бо вона частина життя Православної Церкви, суща частина, така, що має безпосереднє відношення до найголовніших догматів нашої віри. Це довели захисники святих ікон на VII Вселенському Соборі. Це доводить досвід й історія Церкви і кожного її члена.
Благодатна дія святої ікони, благодать Божа, що подається відповідно до віри в молитві перед нею, устремління думки й серця, що молиться, до першообразу - усе це діє на людину як велике благодіяння Боже, як дар, як незамінний небесний засіб православним християнам, які живуть на землі.
Слова молитов, мир храму і богослужіння завжди єдині з іконою - це одне ціле. Усі багатства богослів'я, усе досягнуте викупленою людиною на її шляху до Бога дуже наглядно відображено в іконах, у розписах храмів. Усі ці багатства служать нам так, як вони служили багатьом поколінням і послужать ще майбутнім на їхньому шляху до спасіння.
Неозорі багатства великого й духоносного церковного мистецтва, і все це є свідченням про Христа розп'ятого й воскреслого з мертвих - у цьому вічна життєдайна сила образотворчої й монументальної творчості Церкви.
Тепер стало модно збирати древні ікони. На жаль, лише дуже небагато священнослужителів і люди церковні збирають, бережуть і цінують нашу церковну старовину й насамперед наше головне багатство - святу ікону. Не колекціонування ікон, а формування в домі церковної атмосфери, дбайливе зберігання святинь, благодатний зв'язок зі століттями намоленими духовними образами - ось до чого повинен прагнути наш священнослужитель.
Як уже мовилося вище, постійними супутниками пастиря повинні бути книги. Особиста бібліотека священнослужителя, зібрана з любов'ю, знанням справи, з урахуванням потреб самого пастиря і його духовних чад - це його незамінне багатство! Зібрати бібліотеку взагалі важко, а пастирську - особливо; але зібрати її можна й потрібно. Важливо, щоб у цій бібліотеці були довідкові видання, енциклопедії, симфонії, словники, покажчики і подібна література.
Збирання може перерости в пристрасть, але духовні книги збирати потрібно - вони дадуть багато чого корисного. Є список особливо потрібних пастиреві книг, і тут ми не зупинятимемося на їх переліку.
Любов до книги - один з істотних показників справжньої культури. Книга - це скарб. Стародавні рукописні, стародруки та інші рідкісні й цінні книги повинні знайти в особі священнослужителя першого друга і дбайливого захисника.
Домашні (домочадці) священика повинні допомагати йому у виконанні пастирських обов'язків. Час молитви, читання слова Божого й особливо приготування до Літургії - найважливіші частини пастирського служіння, і домочадці повинні знати про їхню важливість. Дні й години, коли священик відправляється на службу або повертається після неї, повинні бути умиротвореними, благодатними, у цей час треба особливо уникати роздратування, гніву, суєти з приводу дрібниць буденного життя.
Висота служіння пастиря і в його позахрамовій, домашній обстановці повинна бути добре відома всім членам пастирської сім'ї й особливо дружині священнослужителя. Сам же він мусить подавати приклад урівноваженості, миру, любові й порядку в домі. Взаємна любов, пошана, дружба й усвідомлення висоти пастирського обов'язку повинні об'єднувати всіх в єдиний християнський союз, у християнську сім'ю.
Немає потреби говорити про важливість освіти для священнослужителя - освіти загальної й спеціальної. Духовну освіту треба вважати нормою для кожного священнослужителя. Але поганий той колишній вихованець семінарії або кандидат богослів'я, який закінчує свою освіту, покинувши стіни Духовної школи. Школа дає ключ до знань, до подальшого розвитку. Утішно бачити священнослужителів на парафіях, що працюють над вибраними магістерськими темами, не розлучаються з наукою, цікавляться її розвитком, пишуть і читають. Священик, який пішов лише у формальне требовиконання, виглядає духовним ледарем. А хто зі священиків витрачає себе на захоплення спортом чи лише розважається чтивом, а не працює над потрібною літературою, така особа - непривабливе явище.
Коло інтересів священнослужителя має бути широким. Крім основних богословських і церковних знань, він повинен мати й знання щодо відкриттів і досягнень світських наук. У кожної людини своя прихильність до тієї чи іншої області знань. Добре, якщо коло інтересів священнослужителя охоплює ті дисципліни, які допомагають йому краще й повніше здійснювати пастирське служіння. Вивчення історії, літератури, мистецтв, логіки, філософії, психології, музики, мов тощо - можуть приносити пастиреві величезну користь.
Поповнити й розширити свої знання священнослужитель може шляхом самоосвіти. Способів багато - усе залежить від волі, уміння розподіляти час, уміння працювати з книгою. Розумне, організоване читання, конспектування, критична оцінка прочитаного - усе це важливі складові частини процесу самоосвіти.
Самоосвіта повинна бути систематичним, послідовним процесом, а не читанням від випадку до випадку. Дуже корисно для священнослужителя вивчення історії Церкви, окремих епох, подій, знатних осіб, ознайомлення з літературою з цих та інших питань.
Багатий матеріал містять старі богословські й церковні журнали, єпархіальні відомості, тощо. Знання історії, життя відомих духовних осіб, їхніх праць, творінь надзвичайно поповнює «багаж» священнослужителя, допомагає йому в його служінні. Уміння працювати з книгою включає й роботу з пером. Конспект прочитаного, запис проповіді, пастирський щоденник, богослужбові пам'ятки року, питання для з'ясування, виписування незрозумілих термінів і слів, офіційне й особисте листування - усе це допоможе пастирю грамотно висловлювати чужі і свої думки на папері. Читання й письмо пов'язане з усним словом, із проповідницьким служінням, узагалі з культурою мови, про що буде сказано нижче.
Самоосвіта повинна йти поруч із самовихованням. Робота священнослужителя над собою - найважливіше для пастирського життя і діяльності, але це тема пастирського богослів'я, тому тут про неї тільки згадаємо.
А на питанні особистої культури пастиря зупинимося докладніше, оскільки воно дуже важливе для священнослужителя. Поняття особистої культури багатогранне - це не тільки зовнішній вигляд людини, його мова, поведінка в суспільстві, але головним чином - його внутрішні, духовні багатства, його інтереси, його справжня, а не показна, зовнішня культура.
Священнослужитель мусить бачити й розуміти красу природи, пам'яток мистецтва й старовини. Ним повинні володіти бажання знань, прагнення до прекрасного, високого, духовного. Справжня музика, чудові багатства літератури - усе має бути доступним і важливим для жвавого, мислячого, чутливого (що вдосконалює свої знання) священнослужителя; усе повинно розкривати для нього багатства Божого світу і все повинно зводити його душу й розум до Творця і Промислителя всього. Які широкі можливості зростання, які різні шляхи для цікавої роботи, пошуків і відкриттів знайде для себе кожна людина, яка бажає й прагне про все дізнатися більше. Читання, подорожі, бесіди, роздуми й знову читання - ось основні віхи на цьому славному шляху.
Людське житло завжди яскраво свідчить про культуру й інтереси його насельників.
Будинок священнослужителя, природно, повинен мати особливий характер (як про це вже мовилося вище). Варто підкреслити, що гоніння за багатим або стильним умеблюванням житла, прагнення до розкоші й надмірностей є негативним боком життя священика. Потрібно мати все необхідне, все корисне, все зі смаком, але без нашарування міщанства, перебільшеної розкоші й дешевого, вульгарного затишку.
Усі види надмірностей, бездумного набору цінних речей не повинні мати місце в житті священнослужителя.
Величезне значення щодо цього мають смак, розум, такт і вихованість дружини священнослужителя. Взагалі, зовнішність дружини пастиря - далеко не другорядне питання. Дуже багато в побуті, у повсякденному житті священика залежить від його супутниці - дружини, що розділяє його турботи, працю, що допомагає йому й що живе спільними з ним прагненнями й потребами.
Церковність дружини священика - це насамперед її любов до храму, до богослужіння, знання православних традицій. Неприємно бачити дружину священика, одягнену в кричущі надмодні костюми, яка у храмі стоїть недбало, з непокритою головою. Великий вплив дружини священика на його особисте життя. Охайність, чистота, мир, порядок у всьому, повна врівноваженість і християнська любов, привітність до кожного, хто входить, щирість, гостинність, строгість у питаннях віри й життя, любов до прекрасного, піднесеного і, звичайно, церковність повинні бути невід'ємними рисами насельників священичого дому. Священнослужитель зі своїми домочадцями й насамперед зі своєю дружиною повинен представляти повну єдність.
До речі, священнослужителеві не можна іменувати свою дружину «матушкою», представляючи її або говорячи про неї. Це однаково, що він став би себе називати «отцем». У сім'ї священнослужителя повинні бути свої добрі священицькі традиції, які прикрашають життя, роблять його церковним, істинно християнським, духовно багатим, красивим. Безумовно, варто вивчати традиції спадкоємних священицьких сімей і по можливості керуватися ними, але в домівці кожного пастиря можуть складатися і свої традиції та порядки.
Добре, якщо у вільний час священнослужитель зацікавиться збиранням платівок з класичною й народною музикою, з церковними співами. Правда, у наші дні з'явився просто «спорт» - запис богослужінь на плівку. Священик з магнітофоном - це погано, священик з транзистором - огидно!
Непогано збирати листівки із зображенням храмів і монастирів, репродукції з картин великих художників. Розумне колекціонування дає дуже багато чого!
На жаль, у будинках священнослужителів рідко доводиться бачити древні ікони - частіше одні ризи, камені, емаль або зовсім західні «ікони». Нечасто в домі священика побачиш хорошу бібліотеку. Зовсім рідко можна натрапити, що на стіні пастирського житла висить справжня картина, гравюра чи портрет. Предмети побуту повинні бути підібрані зі смаком - тоді вони прикрашають життя, розвивають смак. Добре, коли вся обстановка будинку пастиря свідчить про пошану до традицій рідного українського мистецтва, українського побуту, старовини. Гонитва за всім іноземним, імпортним - огидне й низьке явище.
Життя священнослужителя і його сім'ї, як уже наголошувалося, повинні мати церковний характер. У чому ж виражається церковність? У щоденній молитві вранці й увечері, у молитві перед їжею і після неї, у відвіданнях храму в суботні, недільні й святкові дні, у дотриманні пісних днів і постів, запалюванні лампад перед іконами; у зберіганні святкових днів від життєвого клопоту й справ; у приготуванні себе та свого помешкання до великих свят; у благоговійному ставленні до артоса, просфори, святої води; у читанні корисної для душі літератури, читанні слова Божого; у захищенні мови від поганих слів і лайки; в інтересі до всього церковного, спасительного, повчального; у знанні церковного року; у любові до людини у справах милосердя; у працьовитості, у злагоді, у радості; у взаємній любові й підтримці одне одного; у дотриманні всіх церковних настанов; у причащанні святих Тайн, говінні; у стриманості; у пошані до носіїв сану, у пам'яті до померлих.
Церковність своєї сім'ї для пастиря має для нього величезне значення. Дотримуватися святості, честі свого дому зобов'язан й кожен священнослужитель.
Келія ченця також має свою специфіку: вона може свідчити про високий дух, тонкий естетичний смак і справжню церковність її насельника або ж бути виразником низької культури й невимогливості (насамперед до себе). На жаль, трапляються й келії в стилі «модерну» з новинками техніки, фото-, кіно-, телеапаратурою тощо.
Місце, де людина залишається одна або в оточенні найближчих осіб, повинно сприяти їй в її справі і в її відпочинку.
Культурна людина насамперед повинна бути акуратною. Завжди і скрізь навколо неї має бути чистота. Така особа не залишить після себе безладу, не спричинить того, що порушило б пристойність будь-якого місця. Людина повинна бути справді охайною й за робочим столом, і за столом обіднім, і в місцях загального користування, і вдома, і вдорозі.
Будь-яка річ, покладена не на місце, залишена будь-де, створює безлад. Неприпустимо недбале поводження з книгою, з будь-яким побутовим предметом. Завжди треба пам'ятати про працю інших людей, цінувати й поважати цю працю.
Порядок у домі, у храмі свідчить про внутрішній порядок осіб, які там перебувають, і допомагає їхній зосередженій роботі, зібраності.
Стисло торкнемось й питань, пов'язаних із працею та здоров'ям людини. Праця - необхідна умова життя. Працелюбний священнослужитель є добрим прикладом для християн.
Працьовитість завжди прикрашає людину. Будь-яка праця, що виконується з любов'ю , чесно, акуратно - похвальна. Не треба боятися праці, натруджуватися, набувати мозолів. Праця для кожного корисна! Усі відомі християнські подвижники були великими трудівниками-працелюбами. Неробство, лінощі, боязнь роботи - непривабливі риси, що відштовхують людей. І не тільки кабінетна, розумова, а й фізична праця корисна кожній людині. І горе білоручкам!
Праця рятує і від хвороб. Наше здоров'я - великий дар Божий, і до нього треба ставитися дбайливо й з увагою. Звичайно, не можна тільки й думати про себе та своє здоров'я, завжди говорити про це, виявляти в собі хвороби й постійно лікуватися... Цим можна й навіяти собі недуги. Але якщо справді потрібне лікування, не треба відкладати; наше здоров'я, наше самопочуття - важливі складові нашого служіння, тому ними не можна нехтувати. Вчасна лікарська консультація та знання свого організму - необхідні.
Зневага здоров'ям - гріховна.
Письмове спілкування з людьми, службове й особисте листування - невід'ємна частина життя. Уміння писати стисло, виразно, правильно має бути опановано зі студентських років. Багатослівності, нечіткості у висловах, помилок, неохайного почерку, невміння правильно скласти й розмістити на папері текст офіційного документа необхідно позбуватися.
Лист - це обличчя людини, його завірена грамота. Листи розрізняють на офіційно-ділові та приватні (ділові, дружні, вітальні тощо). Кожен лист повинен мати свій характер, відрізнятися чіткістю у викладі думок. Безперечно, необхідно підписуватися повним саном, ім'ям, прізвищем (не вживаючи щодо себе, як в усному мовленні, так і в писемному, слово «отець») і обов'язково ставити дату. Не можна писати без звернення, без підпису (або з підписом на машинці), не можна також надсилати листа, надрукованого під копірку (не перший екземпляр), бо все це свідчить про низьку культуру автора листа. Якщо документ відправляється з близькою або довіреною особою, конверт не варто заклеювати. Існує практика починати листи зі слів «Добрий день»... Приватний лист можна починати довільно, лише б він містив звернення. Але офіційний - мусимо складати за встановленою формою.
Варто пам'ятати, що не можна писати вищому начальству «через голову» безпосереднього начальника, бо це порушення встановленого порядку.
Архієреєві завжди слід писати повним титулом: «Його Преосвященству, Преосвященнійшому єпископу такому-то», вказуючи його єпархію та повністю називаючи себе - від священика такої-то церкви, що проживає там-то. Завершувати подібні тексти заведено: «Вашого Преосвященства смиренний богомолець», священик (зазначити прізвище, ім'я і, звичайно, без власноручного підпису). Архімандрит іменується «Високопреподобієм», так само тепер звертаються до протоієреїв, хоча це й не колишня практика - раніше до білого духовенства зверталися словами: «Ваше благословення».
Іноді священики на початку листа пишуть: «Христос посеред нас». Так можна писати лише священнослужителям. Серед духовних осіб заведено також зобразити на листах угорі невеликий хрест.
Акуратність у листуванні - позитивні якості культурної людини.
Отже, для сучасного інтелігентного священнослужителя немислимо відмахуватися від багатства знань і культури: великі знання, висока культура, широкий діапазон інтересів - усе це необхідні умови його життя і діяльності. Погані ті священики, для яких культура й мистецтво не існують, які вважають всякі знання, окрім своїх пастирських, шкідливими. Лихо Церкві від таких пастирів: своїм неуцтвом, відсталістю, духовною бідністю вони шкодять Церкві. Багатство знань і справжня культура приносять лише користь священнослужителеві в його високому служінні.

Протоієрей Олексій Остапов
Київ 2010
Храм великомучениці Катерини

Категорії: 

Схожі матеріали