ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ єпископа Кропивницького і Голованівського МАРКА
  • Птн, 04/06/2018 - 11:40

Христос воскрес!

Улюблені у Христі браття та сестри! Вітаю усіх із величним святом – Воскресінням Господа нашого Ісуса Христа.

У ці урочисті пасхальні дні ми оспівуємо перемогу Життя над смертю, Добра над злом, Істини над неправдою. Разом з Іваном Златоустим втішаємося словами надії: «Воскрес Христос – і немає жодного мертвого в гробі!» Проте бачимо, як усе ще помирають наші рідні, гинуть у війні співвітчизники, чуємо вістки про жахливі трагедії у світі...

Коли втрачаємо найрідніших, коли відходять від нас найкращі, часто запитуємо себе: то де ж ця перемога Життя? Чому смерть іще діє?

Смерть є різна. Є тілесна. Проте ще страшніша – смерть духовна, відокремлення від Бога. Саме її, через недовіру та непослух, зазнали наші прабатьки Адам і Єва у раю. Через духовну смерть у єстві людини виявилися ненависть, злоба, всяка неправда та інші гріхи. Саме вона привела прабатьків, а відтак і всіх нас, до недуг, старіння та смерті тілесної. А після смерті тілесної - до стану вічного відлучення від Бога, пекла (шеолу), до безнадії. І жодні праведні діла, ніякі жертви не могли уберегти чи звільнити від цієї долі. «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?» (Рим. 7:24) – виголосив апостол Павло, описуючи стан людського єства після гріхопадіння.

Так було до приходу Христа у світ.

Господь, прийшовши на землю, прийняв людську природу, щоб вилікувати її від тієї духовної смерті та її наслідків. Прийняв наше єство, зазнав усього, що й кожна людина, окрім гріха: спрагу, голод, утому, а в кінці приєднався до страждань і смерті. Будучи Богом, не зазнав смерті, проте людською природою Своєю розділив з нами нашу долю. Саме там, на хресті виголосив слова, повні відчаю та жалю: «Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мк. 15:34). У цих словах - уся трагедія впалого людського єства, причина його бід. Це стогін людства, поневоленого гріхом. Це крик творіння, підданого тлінню. Та хоч людина зреклася Творця, Бог не відрікся від неї. Заради її спасіння Він приймає зраду та знущання від неї ж, побиття та розп’яття на хресті, щоб через страждання, смерть і воскресіння людську природу повернути до первозданного стану – єдності з Богом.

Він не залишив людину. Більш того, вмирає за неї. І душею Своєю сходить у безодню темряви, місце приреченості та відчаю. І темрява не поглинула Світло, навпаки - Господь наповнює Собою все і дає надію тим, хто там тримався у неволі, ширячи Благу вість про спасіння на все людство. Про що й каже апостол Петро у своєму Першому посланні: «...Тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведник за неправедних, бувши умертвлений тілом, але оживши Духом, Яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав» (1 Пет. 3:18-19). А апостол Павло доповнює, що «тому й сказано: “Піднявшись на висоту, полонив полон і дав дари людям”. А “піднявшись” що означає, як не те, що Він і сходив раніше в пекельні місця землі? Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Еф. 4:8-10).

Коли ж Світло розсіяло темряву, Любов подолала провалля, що роз’єднувала людство з Богом, Життя знищило смерть духовну, а людська природа у Христі воскреслому зцілилася, повернулася до початкового стану, то смерть перестала бути для нас безнадійним станом вічного роз’єднання з Богом. Вона стала успінням, тимчасовим сном, переходом із земного життя до життя вічного. Коли помираємо, не йдемо у безодню відчаю і самотності, а до Бога, Який так полюбив нас, «що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Ця любов Божа засвідчена життям Христа, Його стражданнями, смертю та воскресінням. Він, знаючи слабкість людини, її зрадливість та непостійність, усе ж вірить людині, страждає і помирає за неї. Цим переконує нас усіх у тому, що ми не залишені Богом. І це дає нам надію, тому що коли Бог любить нас, то ми маєм надію на спасіння. Бо спасіння наше не від нас залежить, а від цього великого чуда Божої любові.

У сьогоднішні пасхальні дні, улюблені у Христі, зичу всім нам дати добру відповідь Божій любові. Прийнявши її як величний дар – віддячмо Богові взаємністю. Якщо Господь так жертовно любить кожного з нас, віруючих і невіруючих, добрих і злих, то маємо усвідомити цінність кожної людини в очах Творця і полюбити тих, кого Він дав нам у супутники в цьому земному житті. Христос доручив нам їх, щоб ми своєю любов’ю допомогли їм повірити у себе, адже Бог вірить у нас. Своїм милосердям маємо дарувати їм надію – адже Бог покладає надію на нас. Послужити їм нашими дарами й талантами, як Бог служить нам. Бо саме так, служачи один одному і жертовно люблячи, ми можемо віддячити Всевишньому за Його любов, засвідчити свою віру в Нього, підтвердити нашу надію на спасіння, успадкувати вічне блаженне життя.

Бажаю всім вірним міцної віри, непохитної надії та щирої, жертовної любові. Сім’ям – злагоди та вірності, народові – єдності та добробуту, армії – перемоги та спокою, Україні – миру та процвітання!

Боже, бережи Україну, воїнство наше та весь наш народ!

Воістину Христос воскрес!

Пасха Христова,

2018 р.

м. Кропивницький

МАРК, Єпископ Кропивницький і Голованівський

Категорії: 

Схожі матеріали