Маленькі коментарі до брошури про «так звану» Церкву
  • Чтв, 01/14/2016 - 22:14

Останнім часом майже в усіх храмах МП в Україні роздаються анонімні брошурки під назвою «”Київський Патріархат”, як він є: дійсні факти про недійсну “Церкву”». Починається вона з нагадування про те, що диявол є батьком брехні, «тому кожен, хто бреше, служить дияволу». Натомість ж більшість так званих фактів виявилися притягнутими за вуха, тому вся публікація виявилася зітканою з обривків напівправди, відвертої брехні та невігластва. Саме цим, радше за все, й пояснюється відсутність на брошурці імені її автора.

Враховуючи ступінь неправди статті, яка інколи доходить до повного абсурду, доведеться задовольнятися лише коротенькими коментарями окремих цитат згадуваної публікації із зберіганням авторської пунктуації та орфографії і зазначенням сторінок.

Отже…

  1. «Вчинений ним [Філаретом] розкол – це страшний гріх» (с.2). У 1992 році в українському православ’ї відбувся розкол завдяки «архієрейському собору» у Харкові, проведеному всупереч церковних канонів у відсутності Предстоятеля та без його благословення. "Собор" вирішив знову-таки цілком безпідставно позбавити митрополита Філарета предстоятельства Церкви, недивлячись на відсутність канонічних перешкод у керуванні ним Церквою, передбачених церковними правилами. Втім нема нічого таємного, що не стало би явним. З часом світовій православній спільноті стала зрозумілою сутність цього зборища, тому сьогодні Вселенський Патріарх та інші Предстоятелі Православних Церков з розумінням ставляться до Церкви Київського Патріархату та її Предстоятеля без таврування їх «розкольниками». 
  2. «Злочин проти Церкви Христової! Київський патріархат – це шлях у загибель» (с.2). Київський патріархат – Церква Христова, як і інші Помісні Церкви. Щоб це зрозуміти, потрібно в ній жити у дусі Христовому, «бачити світло істинне і прийняти Духа небесного», які у Церкві перебувають. Чого варті огульні осміювання Церкви того, хто не має досвіду життя в ній і керується лише ненавистю до православних співбратів?
  3. «Там немає благодаті, спасительної для людини. Немає Таїнств, які б з’єднували людину з Богом» (c.2). Чергове проявлення відвертої ненависницької неприязні. Не може бути духовно мертвою Церква, яку підтримують мільйони українців, бо ж, на відміну від міркувань автора брошури, «Дух дише де хоче й голос його чуєш» (Ін. 3.8). Якщо ж хтось не може або, ще гірше, не бажає чути, то тут проблема духовної глухоти, яка виліковується насамперед викоріненням ненависті.
  4. «Немає самого Бога» (с.2). Виявляється, якщо хтось у цій Церкві Бога не бачить, він може твердити, що Його там немає. Тхне відвертим атеїзмом.
  5. «Філарета Денисенка… як позбавленного монашества слід називати мирським ім’ям – Михайло» (с.3), «митрополита Філарета позбавили… монашества» (с.12). Тут особливе поєднання невігластва з брехнею. Не можуть церковні правила позбавити монаха чернецтва. Чернецтво, як і церковний шлюб – чин, який є особливим даром особистості та на який Церква не може посягнутися.
  6. «Філарет… був не предстоятелем окремої Української Православної Церкви (яким на сьогоднішній день є митрополит Онуфрій), а представником патріарха Московського в Україні!» (с.3). Неправда, саме митрополит Філарет став першим її Предстоятелем у 1990 році.
  7. «Філарету допомагав комуніст… Леонід Кравчук» (с.3). Для більшої дискредитації образа Патріарха Філарета, йому приписують дружбу з «комуністом». Насправді Кравчук (цікаво, що це прізвище у статті завжди йде поряд зі словом «комуніст» - так у брошурі називають першого Президента незалежної України) покинув лави КПУ і до 1998 року був безпартійним. Навпаки, з комуністами пов’язана дружба саме ієрархів УПЦ МП, які щиро обсипали церковними нагородами лідера КПУ Петра Симоненка та інших представників партії Лєніна. 
  8. «Українська Православна Церква – саме та Церква, що була за козацьких часів. У часи життя Петра Могили. Вона почала своє існування за життя святого князя Володимира» (с.6). Ці три речення виділено особливим кольором. Це й дивно, адже вони доволі незв’язні. За князя Володимира ніякої Української Церкви не було – була лише Київська митрополія Константинопольської Церкви. А про яку Українську Церкву можна було говорити за козацькі часи в імперську добу?
  9. «Представники Київського патріархату… кажуть, що церковнослов’янська мова – це російська. Однак сам патріархФіларет неодноразово свідчив про те, що церковнослов’янська мова – це мова, якою молилися мужні українські козаки» (с.8). У чому ж тоді полягають претензії до нашого Патріарха, який і справді шанує церковнослов’янську мову, на якій і досі промовляє окремі молитви під час Літургії? Щодо її російськості, то йдеться не про сам церковнослов’янський текст, а його особливу вимову (російською фонетикою не користуються жодні Помісні Церкви світу - приміром, звук «е» в усіх інших слов’янських мовах звучить твердо, тобто «есть», а не «єсть»). Коли ж зараз, в особливості в західних регіонах України, у час війни з Росією у храмах принципово звучить «тєбє» замість «тебі» і «Ґоспаді, памілуй» замість «Господи, помилуй» – про що це може говорити і хто у цьому винен? 
  10. «Саме на ній [на церковнослов’янській мові – примітка В.Е.] молилися Тарас Шевченко та Леся Українка, Іван Франко та Богдан Хмельницький» (с.8). Звідки такі відомості? В особливості про Шевченка, який написав цикл українських віршованих "псалмів Давида" і який називав Московську Церкву "церквою-домовиною"? Та й Франко, що закликав ступати «до бою нового не за царство тиранiв, царiв, не за церков, попiв, анi Бога», схоже, не дуже вирізнявся своєю молитовністю.
  11. «Філарет самовільно проголосив автокефаліюі без того незалежної УПЦ» (с.11). В інтернет-ресурсі «Русская Православная Церковь. Официальный сайт Московского патриархата» всі єпархії так званої «незалежної» УПЦ вписані у складі Російської Православної Церкви. Що стосується автономії УПЦ МП, про яку люблять говорити її прихильники, то на згадуваному сайті у графі «Автономные Церкви» бачимо лише Китайську, Фінляндську та Японську Церкви. Автономної ж Української Церкви не існує. 
  12. «В квітні 1992 року в Житомирі була зібрана нарада єпископів Української Православної Церкви… Але Філарет проігнорував рішення цього Собору» (с.12). Тут маємо грубу маніпуляцію зі статусом цього зібрання єпископів: на початку воно називається скромним словом «нарада», а в наступному реченні статус його раптово піднімається до «Собору». Згідно канонів Архієрейський Собор скликається лише Предстоятелем, який має бути присутнім на ньому. Якщо ж Предстоятель ігнорує ініціативу такого зібрання, воно втрачає канонічну силу.
  13. «Глава УГКЦ Святослав Шевчук сказав, що єдиною канонічною Церквою в Україні є виключно УПЦ, яку очолює митрополит Онуфрій» (с.13). Для підтвердження своєї позиції автор посилається на Предстоятеля тієї Церкви, з якою УПЦ МП проводила ідеологічну війну не меншу, ніж з Київским патріархатом. Якби ж Святослав Шевчук висловився інакше, то реакція з боку МП виявилася б банально простою на кшталт «уніати завжди ненавиділи православ’я».
  14. «Чи був коли-небудь Христос в діях представників так званого "Київського патріархату (с.14-15). Думка про відсутність Христа у нашій Церкві проходить у тексті статті майже рефреном. Мимоволі спливає у пам'яті: «Промовив безумний у серці своїм: “нема Бога”» (Пс. 13.1).
  15. «Чи дозволяє Євангеліє… бити та знущатися з єдиновірців… вбивати заради політичних цілей?» (с.15). «Українці з одних областей вбивають українців з інших областей» (с.17). Заперечується відомий всьому світові факт неоголошеної війни з боку Росії. І, звичайно, ані слова про те, звідки у «ополченців» з’являється стільки потужної військової техніки. Внаслідок великого обмана, Патріарха звинувачують у захисті нашого народу від військової агресії ворога. Щодо політичного бачення Предстоятеля УПЦ МП та його прибічників, то воно, схоже, змістилося у сюрреалістичний простір.
  16. «Предстоятель УПЦ Блаженніший… Онуфрій – справжній миротворець» (с.17). Хто б сумнівався. У пролитій крові та смертях наших воїнів і мирних жителів Донбасу від рук російських людиноненависників Онуфрій звинувачує… Київський патріархат (а кого ж ще!). Замість того, щоб звернутися до Президента РФ та Патріарха Кирила з вимогою припинити війну на нашій землі, очільник УПЦ МП їх вихваляє за турботу (sic!) про українських співбратів та звинувачує Патріарха Філарета у захисті Вітчизни від кремлівських окупантів. На урочистому засіданні Верховної Ради при зачитуванні імен бійців-героїв АТО у той час, коли всі присутні встають, щоб їх вшанувати,  митрополит Онуфрій та митрополит Антоній (дві перших особи УПЦ МП) продовжують демонстративно сидіти. Такої зради у житті Церкви українська історія, здається, ще не знала. 
  17. «Філарет… прагне загибелі українців Донбасу» (с.17). З якої проповіді чи промови Патріарха автор дізнався про такі жахи? Що ж тоді роблять парафії УПЦ КП у Донецькій та Луганській областях?
  18. «Коли відбувається захоплення храму, то збуваються сумні рядки Євангелія: брат повстає на брата, син – на батька… Замість єдності скрізь панує ненависть та злоба» (с.15). У цьому автор брошури бачить «злочин “філаретівців”». Тобто, якщо сільська громада Київського патріархату пропонує почергове служіння у храмі з громадою МП того ж села, навіть якщо остання складає 10% від усіх парафіян цього храму (як у сумнозвісному селі Птича), а парафіяни МП принципово на це не погоджуються, то хто тоді стає винним у створеному конфлікті? Ясна річ, «філаретівці»!
  19. «Головна вада “Київського патріархату”… - це те, що всі “таїнства” філаретівської церкви недійсні» (с. 21). Таїнство – це життя Духа Святого, метафізичне перетворення особистості, яке відбувається внаслідок дії Його благодаті. Свідченням дії благодатних Таїнств є багатомільйонна спільнота нашої Церкви, яка з кожним роком все збільшується. Не усвідомлювати цього є не менше безумство, ніж кричати «нема Бога», бо ж богозневага на Духа, як відомо, не прощається ніколи.
  20. «Якщо когось із ваших близьких відспівав” священик УПЦ КП, то в жодному храмі світу за вашого родича не буде звершуватися заупокійна молитва» (с.21). Автор брошури сприймає священнодії кліриків УПЦ КП як магію, сила якої бачиться такою потужною, що здатна відірвати душу від Церкви (містичної спільноти віруючих) без волі і відома самого християнина. Тут вже проявляються типові ознаки сатанинського світогляду.
  21. «Ще одна ознака благодаті – чудеса Божі… А які чудеса є в УПЦ КП?» (с.22). Небажання бачити дію благодаті Божої, яка відбувається у Церкві повсюдно, зокрема і в чудесах, була ознакою войовничого атеїзму. Сатанинські віяння світогляду автора продовжують прозиратися й надалі.
  22. «Може, в них є мощі святих? Може, у них мироточать ікони?» (с.22). Те ж саме. Про відсутність чудотворних і мироточивих ікон у храмах нашої Церкви можуть говорити хіба що брехуни та ненависники. У Київському патріархаті відбулося прославлення преподобного Меркурія, мощі якого перебувають у храмі УПЦ КП св. вмц. Катерини у м. Чернігові. У кафедральних соборах та інших храмах УПЦ КП знаходяться частинки мощів преподобних Києво-Печерських та інших святих. Тому, як мовиться, «приїди і віждь!». 
  23. «Вода, яку філаретівці “освячують” на Свято Богоявлення… швидко, як і звичайна, псується (в деяких випадках – вже на третій-четвертий день)» (с.22). Повторення богоборчого штампу радянської доби та відверто брудного.

Апостол Павло увіщав: «Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма» (Рим. 12.18). Поширення ж цієї брошури зі швидкоруч написаним текстом, як бачимо, має за мету зовсім інше – розпалити міжконфесійну ворожнечу. Факти її анонімності та роздачі через храми МП свідчать про відображення у ній позиції керівництва УПЦ МП, яке й несе справжню відповідальність за це розпалення.

Нам же, вірним УПЦ Київського патріархату, залишається лише «зберігати єдність у союзі миру» (Єф. 4.3), не піддаватися на дешеві провокації та щиро молитися за братів-єдиновірців з патріархату Московського про напоумлення їх та просвічення світлом Істини. Багато колишніх парафіян МП вже навернулося до Церкви справді Української і справді Христової, і, сподіваємось, що багато з них ще навернеться.

прот. Віталій Ейсмонт,

клірик Свято-Покровського кафедрального собору м. Рівне

rivne-cerkva.rv.ua

Категорії: 

Схожі матеріали