Час збирати каміння
  • Чтв, 08/05/2010 - 02:02

9 липень 2010 - 11:13 

Закладання наріжного каменя Свято-Андріївської церкви в селищі Гірничому, що в Кіровограді, та близький початок будівництва Петропавлівського храму на вулиці Євгена Маланюка безпосередньо пов’язані з протоієреєм Миколою Шутяком, секретарем єпархіального управління Кіровоградської єпархії Української православної церкви Київського патріархату та настоятелем Свято-Петропавлівської парафії.

У Гірничому він був першим настоятелем Свято-Андріївської парафії, а тепер опікується відбудовою одного зі зруйнованих у тридцяті роки минулого століття храмів міста – Петропавлівського. Про цю справу й християнську віру протоієрей Микола Шутяк розповів нашому виданню.

– Розпочати розмову, пане отче Миколо, напевно, слід хоча б із побіжного ознайомлення з вашим життєвим шляхом…

– У Кіровограді я мешкаю шостий рік, але вже встиг тісно заприязнитися з багатьма мешканцями й полюбити місто та його людей. Моє служіння настоятелем з волі владики Серафима в нашому обласному центрі розпочалося в селищі Гірничому, де для потреб Свято-Андріївської парафії було виділено приміщення в колишньому дитячому садочку. З часом за сприяння міської влади – насамперед міського голови Володимира Пузакова та депутатів міської ради Андрія Кролевця й Андрія Цуканова – релігійна християнська громада Гірничого отримала в оренду земельну ділянку, на якій і розпочато будівництво невеличкої церкви.

А потрапив я до тепер уже й мого міста через сімейні обставини: старшому синові лікарі приписали сухий клімат (у Кіровограді якраз і панує такий). До того служив у парафіях Рівненської області, де й народився – у селі Глинську Здолбунівського району. Воно знамените тим, що там ніколи не припиняла функціонувати велика церква з двома храмами – зимовим і літнім. Там же закінчив місцеву сільську школу, відслужив у війську, після чого вступив на навчання до Львівської духовної семінарії. До цього мене спонукав світогляд, який сформувався під впливом батьків, односельців, служителів глинської церкви. Маючи велике бажання проповідувати слово Боже не лише у храмі, а й нести його дітям у світських навчальних закладах на уроках християнської етики, вступив до Національного університету "Острозька академія", де здобув світську релігієзнавчу й філософську освіту. Навчання у світському вищому навчальному закладі, де викладали університетські й запрошені спеціалісти, зокрема і представники різних релігій, розширили мої світоглядні горизонти, що допомогло краще орієнтуватися в позацерковному світі. 

– Про початок відбудови Петропавлівської церкви вже багато хто знає. Але мало хто – про її "попереднє життя". Що вам відомо про це?

– Зараз у Кіровограді церкви й каплиці УПЦ КП діють у пристосованих приміщеннях у селищі Гірничому, на вулиці Євгена Маланюка та на Балашівці, а також в онкодиспансері й обласній лікарні. Тож маємо крайню потребу в побудові не пристосованих приміщень, а справжніх храмів. УПЦ КП першою з православних церков розпочала в місті відбудову зруйнованої в минулому культової споруди – Петропавлівської церкви. Згідно з історичною довідкою, підготовленою 2004 року старшим науковим співробітником відділу історії Кіровоградського обласного краєзнавчого музею Костянтином Шляховим, та з даними книги Олександра Пашутіна "Исторический очерк г. Елисаветграда", перша відома згадка про єлисаветградську Петропавлівську церкву датується 1774 роком. У відомості Єлисаветградської протопопії від 15 жовтня того ж року вона зазначена як новозбудована на цвинтарному місці. З цього можна зробити припущення про її на той час нещодавню побудову. У тому ж документі названо священика храму (очевидно, першого). На цю посаду було призначено студента Київської духовної семінарії Миколая Ставецького. 1815 року вже стару будівлю церкви перебудували. Цією справою займалися священнослужителі єлисаветградського Успенського собору, до якого її було приписано, фінансував роботи купець Микита Пронін. Церква була дерев’яною, мала таку ж дзвіницю, при ній був дерев’яний будинок для священика й окопане ровом кладовище. 1850 року її відокремили від собору. Через десять років коштом купця Герасима Романченка поряд зі старою було закладено нову кам’яну Петропавлівську церкву, освячення якої відбулося 29 червня 1870 року вже після смерті благодійника. З матеріалу старої будівлі через рік на Кущівці звели Вознесенську церкву, малий вівтар якої був освячений в ім’я всіх святих 1873 року, а середній престол – в ім’я Вознесіння Господнього 1877 року.

Кам’яну трипрестольну Петропавлівську церкву з кам’яною огорожею добудували (витративши сто тисяч рублів) виконувачі духівниці Герасима Романченка купці І. Д. Лелюк і С. С. Лодатко 1871 року. Церква знаходилася на схід від переїзду через залізницю на Аджамську дорогу (тепер вулиця Толстого на Некрасовці). На цьому місці знаходиться Полтавський муніципальний ринок, що на вулиці Євгена Маланюка. Храм був знищений під час антирелігійної кампанії 1930-х років.


Нині спеціалісти інституту "Кіровоградміськбудпроект" працюють над створенням проекту Петропавлівської церкви, яка, на жаль, буде меншою за розмірами від своєї попередниці через невеликий розмір земельної ділянки, виділеної під її будівництво. При замовленні проекту храму керівництво Кіровоградської єпархії УПЦ КП намагалося, аби церква зовні й внутрішньо якнайбільше походила на свою попередницю. Сподіваємося, що нинішнього року з Божою допомогою зможемо вже залити її фундамент. Є час розкидати каміння, а є час його збирати. Такий час для нас настав. Очікуємо на допомогу від місцевих християн різного статку. Раді будемо будь-якій пожертві на відновлення храму. Принагідно хочу подякувати керівникам МААК "УРГА" Леонідові Шмаєвичу, ВАТ "Кіровоградолія" Володимирові Умрихіну, підприємства "Ласка" Костянтинові Череднику, ТОВ "Ліки плюс" Олегові Баркарю, торговельної мережі магазинів "Візит" Леонідові Вітряченку та металобази "Альянс" Олександрові Цертію й іншим добродіям за допомогу в облаштуванні тимчасового храму святих апостолів Петра і Павла на вулиці Євгена Маланюка, настоятелем якого я є. (Для охочих фінансово долучитися до справи відбудови Петропавлівського храму надаємо реквізити, за якими можна перевести кошти на богоугодну справу: р/р 26005060296845 МФО 323583 ЄДРПОУ 37168380. Кошти можна жертвувати і безпосередньо у приміщенні тимчасового храму на вулиці Євгена Маланюка, 11). Особлива подяка – Володимирові Пузакову, з приходом якого на посаду міського голови стосунки місцевої влади й церкви кардинально змінилися на краще. За його головування і УПЦ УП, й інші церкви отримали можливість орендувати земельні ділянки для побудови на них культових споруд. Зараз міський голова радить ці ділянки переоформлювати як такі, що перебувають у постійному володінні. Зміни в законодавстві дозволяють це зробити.

– Уже тривалий час у церковних (та й не лише в них) колах точаться розмови щодо необхідності створення в Україні єдиної православної помісної церкви. Як ставиться до цієї ідеї УПЦ КП?

– Українська православна церква Київського патріархату виступає за створення в Україні єдиної помісної православної церкви на чолі з патріархом Київським. Наші священики толерантно ставляться до священнослужителів і парафіян інших християнських конфесій і закликають до того ж своїх вірних. Адже коли Господь сподобить створення помісної церкви, то як же дивитиметься у вічі іншим той, хто ганив їх? Не знаю, як в інших містах, але в Кіровограді священики різних християнських конфесій вільно спілкуються між собою. Я особисто з радістю відвідую всі кіровоградські храми, куди привозять мощі святих та відомі ікони. І своїм парафіянам раджу це робити також. Адже Бог у всіх нас один.

– Якою, на вашу думку, має бути християнин – відірваним від світу чи активним учасником його життя?

– Серед християн поширені два погляди з цього приводу. Перший: обов’язок християнина – молитися, і за мирський світ зокрема. Але не втручатися в його життя. Другий: християни відповідальні за все, що відбувається у світі. Тому треба брати активну участь у всіх сферах його життя. І це сприятиме кращому облаштуванню світу за християнськими канонами. Я особисто час від часу сповідую то перший погляд, то другий. Бо дуже важко однозначно відповісти на питання, замкненим у вірі чи відкритим до світу має бути християнин. Певно, це залежить від обставин і потреб суспільства, в якому ми живемо.

– Серед багатьох побутує думка, що треба не чинити зла, бути моральною людиною – і цього достатньо для християнина (можна навіть не дотримуватися всіх християнських заповідей). То чи може вважати себе християнином той, кому досить, як часто кажуть, мати лише Бога в серці?

– Можна бути моральною людиною – і не бути в церкві. Але християнин – це людина, яка вірить у Бога і вдосконалюється в любові до нього та ближніх, у результаті чого здобуде вічне життя. А прагнення любити Бога і ближніх спонукає бути моральним та дотримуватися християнських заповідей. Якщо людина хоче бути просто доброю й моральною, то церква прихильна до таких бажань. Але християни кажуть і про те, що цього недостатньо для успадкування царства небесного. Потрібно ще вірити в Бога й визнавати його владу над собою.

Розмову вів Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фотопортрет Олега ШРАМКА

http://vechirka.com.ua/

Категорії: 

Схожі матеріали